4. Технічний опис проходження маршруту.

День перед перший

До Черкеська нас привезла незмінна п'ятигодинна електричка, в якій ми намагались надолужити недоспані в потязі години. З нами також їхали ще кілька груп, але як відомо такі потяги мають властивості резини. Тому всі щасливо розмістилися на других поличках і мало не проїхали пункт призначення. Як завжди "привітні", нас на вокзалі знімали з потягу перевізники та міліціонери, останніх задовольнив список групи, а перших ми лишили не з чим, вирішивши зробити все самостійно - відповідно - дешево.

З метою мобілізації зусиль ми поділились: двоє учасників поїхали до Домбаю з заброскою і в Теберду оформити перепустки в заповідник. Двоє лишились на вокзалі з речами, а двоє об'єднавшись з керівником пішохідної трійки С. Палієнком поїхали реєструватись та оформляти перепустки в прикордонну зону. Перша частина пройшла досить оперетивно (заплатили таксисту по 100 рублів за учасника і "приїхали всі до нього в гості" - тобто оформили реєстрацію в Російській Федерації на його ім'я), а от прикордонники нас протримали до вечора. Наші хлопці на вокзалі взяли автобус і приїхали до застави і вже всі разом ми попрямували до Теберди, де томилися наші друзі. По дорозі пробили колесо автобуса і в місці призначення опинились лише поночі. Пройшовши битою дорогою, густо вкритою коров'ячими кізяками, ми таки вибрали досить живописне місце на березі р. Муху де і зупинились.

День 1.

На перевал Муху (н.к. 2764) (фото 1) веде дорога, трапляються коші. Перевальна сідловина широка. Є тур і записка (зняли записку групи туристів з Донецька, Клуб "Архар", похід 1 к.с.). Спуск з перевалу йде по стежці, що губиться на крутому трав'яному схилі. Переходимо вбрід р. Мала Марка і знаходимо стежку, що спускається в долину вздовж р. Марка. По долині є багато стежок. Стаємо на ночівлю в сосновому лісочку на березі р. Марка.

День 2.

Піднявшись о 6:30, вийшли о 8:00. Йдемо долиною вздровж правого ор.

берега р. Марка. Є стежка, щозабирає вгору в потрібному напрямку. Виходимо в заболочену першу висячу долину. Далі, обходячи зліва баранячі лоби, піднімаємось в другу висячу долину. Підходимо під льодовик по сніжникам (вже піднявшись, бачимо знизу озеро (фото2, 3)). Розмір льодовика більший, ніж описується у звітах, через велику кількість снігу. Ставимо табір і ще лишається час на сніжно-льодові заняття, які тут же і проводимо. Перевал і вершина не проглядаються.

День 3.

Зранку погода ясна, але вдалині видно хмари. Вирішуємо піднятись на льодовик і там визначитись, чи йти на вершину Велика Марка (1Б, 3758). Обходимо озеро під льодовиком зправа по ходу.

Підіймаємось сніжником, що переходить в закритий льодовик (фото 4, 5). Ідемо у зв'язках по троє, орієнтуючись в напрямку вершини.

За півтори години бачимо перевальний зліт пер. Уллу-Марка (2А, 3400). Він знаходиться зліва від в. Велика Марка. Підйом густо засипаний снігом. Зверху проглядається сніжний надув. На інших перемичках також висять снігові надуви. Є небезпека сходження лавин. Погода псується і ми розуміємо, що йти на вершину не розумно - погода не дозволяє, а чекати її покращення ми не можемо. Ставимо табір (фото 8, 9). Починається заметіль, видимість зникає. Увечері розпогоджується. Я і Коля ідемо подивитись перевал і провісити перила підйому, так як він виглядає досить крутим. Великий бергшрунд під перевальним зльотом засипаний снігом. За описом він обходиться як зправа, так і зліва. Обходимо його зліва по ходу, де він звужується, траверсуємо сніговий схил (близько 40° з набором висоти вправо близько 200 м). На перевальну сідловину провішуємо дві нитки перил, роблячи в снігу східці. Останні 5 метрів забираємо вправо від снігового надуву і по заледенілим скелям (5 метрів) крутого підйому 60° виходимо на перевал де і кріпимо перила. На перевальній сідловині великий сніговий надув, що обривається на схід 3-ох метровою стінкою. Тур зправа по ходу, але записки немає. З перевалу видно стежку по гребню у напрямку вершини (за описом на вершину Велика Марка ходять з перевалу).

День 4.

Встаємо дуже рано, о 4-ій годині. Виходимо без сніданку о 4:40, через можливе погіршення погоди і небезпеку сходження лавин.

На дворі мороз. Підіймаємось протореним шляхом. Наші перила висять, не дивлячись на снігопад, що був вночі. Де-не-де доводиться їх викопувати. Перевальна сідловина широка, скеляста.

Спускаємось з перевалу по центру снігового схилу 50 м, крутизною 45°-50° спортивним спуском, здьоргуємо перила льдорубним хрестом. За описом можливий також спуск у півн. частині сідловини по вузькому крутому кулуару довжиною близько 100 м. Цей шлях здався нам менш безпечним. Виходимо на сніг і рухаємось у напрямі озера, в лівій частині льодовика. Обійшовши озеро виходимо на сніг і продовжуємо рух до морен. Доводиться тропити. Сніг на морені провалюється, що ускладнює рух. Спускаємось по трав'яним схилам до висячої долини зі струмочком і невеличким озерцем. Знімаємо всі мокрі речі і сушимось. Бачимо як швидко псується погода в горах і розуміємо, що нам вдалося проскочити. Обідаємо. Купаємось.

Далі спускаємось до основи річки Хутий. Продираємось лівим орографічним берегом. Залишки стежки з'явилися лише у хвойному лісі. До цього рухались буреломом, дуже складно перелазячи завали дерев. Ночуємо біля залишків мосту через р. Хутий.

День 5.

Знову рано піднялись (о 5:15). По розваленому мосту переходимо на правий берег р. Хутий. Пробираємось лісом вздовж лівого берега р. Аманауз. Тропи практично немає. Все густо поросле. До обіду по мосту переходимо на тер. колишнього а.т. Домбай.

Забираємо заброску в Домбаї (фото 18) і грунтовою дорогою підіймаємось до а.т. Алібек. По дорозі заходимо на кладовище альпіністів. За а.т. Алібек дорога погіршується і переходить в стежку. Орієнтиром повороту на потрібну стежку слугує водоспад в районі вершини Семенів Баші. Забираємо на ледве помітну тропу в потрібному напрямі. В лісі спиняємось на обід. Виходимо на стежку, що забирає круто вгору трав'яним відрогом. Піднімаємось нею. Далі вона траверсує схил і рухатись стає легко і приємно. Відкриваються живописні краєвиди. Добре проглядається Алібекський льодовик. Стежка приводить до витоків р. Алібек. Знаходимо місце на траві і спиняємось.

День 6.

Підіймаємось рано і виходимо на пер. Ноги Сулахат (2А,3200 ) (фото 21), інша назва Сулахат Південна. Підйом на перевал по закритому льодовику засипаному снігом, кут 25º (фото 20), останні 100 метрів підйом по крутому кулуару засипаному снігом до 45º (фото 19), останні 10 метрів виполохуються (фото 22), в право трапа на спуск.

Підйом на перевал чітко проглядається з самого початку. Останню круту частину проходимо інтенсивно вибиваючи сходи в снігу, що вкриває лід. (Зазначимо, що всі учасники мали гарні кішки, що звільнило нас на багатьох ділянках маршруту від провішування додаткових перил, що при кішках ВЦСПС довелось би зробити, так як підйом місцями дуже крутий та небезпечний).

Сідловина перевалу скельна (фото 23). Варіантів спуску було три. По скельному кулуару (самий лівий) – ми оцінили його як камненебезпечний, по сніговому кулуару, орієнтуючись на скельний гребінь і можливо третій варіант - пройшовши скали в право за скельним відрогом, але ми його не перевіряли, так як мали опис, з рекомендацією йти середнім кулуаром (фото 24-28). Першу мотузку закріпили на скелях петлею і спустились по крутому снігу 50º, на п’ятдесят метрів до виступу в скельному гребні. Звідти ще 50 метрів - 40º. І з останньої бази повісили спортивний спуск. Далі в зв’язках по пологому закритому льодовику, що закінчується баранячими лобами.

З центру льодовика перейшли траверсом вліво до скель, акуратно пройшли їх лазаньям і вибравши місце спустились дюльфером 35 м (фото 29) по стіні на прості скелі, які теж пролізли до лівого снігового кулуару. Його перейшли траверсом з перилами і спустились лівим бортом кулуару по осипу на останню ступінь льодовика. Потім рівним льодовиком до р. Джаловчат (фото 30). Ріка витікає з льодовика водоспадом по баранячим лобам. З права йде натоптана стежка спочатку по берегу р. Джаловчат, потім забирає в гору і йде високо траверсуючи схили. Внизу ріка тече по скельному каньйону. В плоскому місці стаємо на ночівлю. Вночі підіймається ураганний вітер і йде дощ.

День 7.

Попередній день був досить напруженим і технічним, тому приймаємо рішення зробити півднівку. Встаємо пізно, палимо багаття і повільно збираємось. Виходимо в обід. Стежка якою ми рухались серпантином спускається до дороги, що колись вела в копальні, які зараз покинуті. Спускаємось в долину р. Аксаут. По долині веде бита дорога правим ор. берегом р. Аксаут. Переходимо її в брід по троє, вибравши місце розливу (фото 31). Обідаємо та викручуємо шкарпетки. За описом мала бути стежка, що веде на перевал. Не знайшовши її, ми пішли на пряму вгору. Продираючись лісом і прямуючи ведмежою стежкою, виходимо на траверсну стежку, що веде в висячу долину і далі до початку льодовика лівим ор. берегом р. Каракая. Там на моренах стали на нічліг, розпаливши рододендронове багаття. Піднялись хмари і ми опинились в тумані.

День 8.

Встаємо традиційно рано. Шлях на пер. Північно Каракайський (1Б, 3100) по закритому снігом льодовику (фото 32). Рухаємось центром, ближче до його правого ор. борту (фото 33). За півтори години виходимо до маленького скельного підперевального злету (фото34) (6 метрів). Лазання нескладне (фото35). Сідловина широка і засипана снігом. Багато табличок пам’яті загиблих у роки війни (на перевалі велись бойові дії). Тур десь під снігом, ми його не відкопали.

Спускаємось по льодовику вниз по правому боку снігової мульди і далі по лінії падіння води. Льодовик закритий – йдемо в зв’язках. Спускаємось вздовж р. Маруха по сніжниках і виступах морен (фото36). На лівий берег переправляємось сніжним мостом (фото37). Ставимо табір і маємо ще півдня для відпочинку – сушимось і загораємо.

День 9.

Підйом на перевал Бугайчат (н.к, 2800) по схилу 25-30º. Місцями лежать сніжники. У верхній частині схил трав’янисто-осипний. Сідловини явної немає, точніше їх кілька. Знайшли тур, можливо і турів тут більше, але ми їх не шукали (Зняли записку Групи з КОФСТ, кер. Кожемяченко. Пройшли 20.07.07) (фото 38).

Спуск спочатку по схилу з високою травою в напрямку ріки (фото 39). Далі траверс трав’яного схилу трохи вище межі лісу. Стежка губиться в лісі і доводится продиратись навпростець, забираючи вправо. Дуже складний відрізок. У сосновій частині лісу вдалося спуститись в долину р. Кизгич. Там знайшлись стежки і обладнане місце під стоянки. Судячи зі сміття тут відпочивають місцеві жителі. Зупинились на нічліг.

День 10.

З ранку проходимо трохи вздовж р. Кизгич вниз і, вибравши місце розливу, робимо спробу переправитись. Вода висока. Випускаємо першого і натягуємо перила через річку (фото 40, 41). Всі переходять по перилах. Випивши чаю і виливши воду, знаходимо стежку. По ній видно, що їздять вершники. За урочищем Чортів млин (фото 42) стежка є гіршою і місцями губиться. Спочатку вона йде березовим криволіссям, а потім галявинами, що поросли високою травою (на стежці трапився кинутий курінь прикордонників, де ми пересиділи дощ за столиком, ховаючись під густою кроною дуба і навіть знайшли банку тушонки, яку швиденько злопали зваривши супчик. Якість продукту перевірив наш пес, що ув’язався за нами ще під час броду р. Марух). Коли дощ вщух ми вийшли зі схованки і, прямуючи до Чучхурського водоспаду, піднялись вздовж нього в першу висячу долину лівим берегом водоспадів. Пройшли першу і другу висячі долини вже справа ор. від водоспадів, просувались нескладними скалами, що заросли рододендронами. Вийшли на осипний гребінь наступної висячої долини. Далі довелось трохи спуститись вниз на сипуху, де ми поставили табір.

День 11.

Встали рано, так як була актуальною ідея піднятись на в. Софія. Підйом з долини до Зелених озер осипний, 30º. Від озер переходимо через цирк пер. Холодовського через осип і сніжники в цирк п. Кожухова (фото 43). На виступах морен ставимо базовий табір. Три учасники відмовились від сходження на в. Софія (2А, 3637м). Тому ми втрьох, взявши спорядження, прямуємо у напрямі підйому по маршруту 2А.

Спочатку ідемо закритим льодовиком у зв’язках. Виходимо в бік південно-східного відрогу в. Софія (фото 44). Шлях проглядається досить чітко. Набираємо висоту 600 м осипом 20-30º. За годину виходимо на західне плече в. Софія. 300 м простого та середньої складності гребня з вершинною баштою. Йдемо гребенем провісивши одну нитку перил траверсу, потім ще одну (фото 45 – 47). Остання мотузка на вершинну башту. Вершина широка, можна намет ставити (фото 49). Хреста, що є на фото, ми не знайшли, певно розвалився, проте була записка. Своєї ми не взяли, тому просто її сфотографували і лишили (фото 48). Піднімались хмари. З’ївши шоколад і зробивши фото ми почали спуск по шляху підйому (фото 50). Останні мотузки підйому ми не знімали, що спростило спуск. В таборі нас чекав гарячий чай і суп. Виявилось, що всі наші команди чітко було чутно в таборі, хоча нас і не бачили до виходу на вершину. За час нашої відсутності перевал пройшла група з м. Краснодара, учасники якої передали нашому тренеру, що чекав на нас в Архизі, що з нами все гаразд. В Архизі ми з ними зустрілись і поспілкувались.

День 12.

Встаємо рано. Дорогу на пер. Кожухова (2А,3400м) вчора хлопці продивились, коли підіймалась інші група (фото 51). Пологий закритий льодовик виводить на перевальний зліт. Він вкритий снігом, йдемо в кішках. Зверху скельний вихід, знімаємо кішки і ліземо по виходах скель. На сідловину вихід по широким поруйнованим полицям. Сідловина широка (фото 52), нижче можна поставити намети на льоду. Є табличка присвячена Кожухову. Тур під табличками (Зняли записку групи з Краснодара, що пройшли перед нами).

	Спуск по закритому льодовику 35º (фото 53). Круто забираючи вліво, йдемо вниз до верхнього бергшрунду (знов рятують якісні кішки, довелось би перила вішати, спускатись досить круто). Бершрунд засипаний снігом (фото 54). Випускаємо першого на страховці і він перевіряє прохід – можна перейти. Йдемо його слідами. Далі закритим льодовиком в обхід нижнього бергшрунду до льодовикового озера. Від нього спуск у висячу долину р. Ак-Айри сніжниками і осипами. Від Спартаківських ночівок чітка стежка. Деінде спускаємось глісером по сніжних схилах. Стежка веде вниз, здовж ріки серпантином по 30º схилу и виводить в долину р. Софія. Внизу в місці злиття р. Ак-Айри і Софія ми ставимо табір, в двадцяти метрах від вивіски «Пиво, айран, баня». На цьому спортивна частина походу закінчилась (фото 55). Ми сходили подивитись на Софійські водоспади і попарились в лазні.

День 13.

Піднялись пізно. Часу вистачало. Переправились на протилежний берег р. Софія по товстих колодах. По дол. р. Софія веде ґрунтова дорога. Пересікаючи р. Псиш по мосту, вона переходить в крупнішу дорогу, що веде по берегу р. Псиш до с. Архиз. На Мостовій поляні ми прикупили сувенірів. В Архизі нас чекав тренер і гарячий борщ зі сметаною. Стали під Архизом на галявині з суницею.

День (після похідний).

Зранку автобус відвіз нас в Черкеськ, де ми скооперувались з групою Сергія Палієнко і взяли автобус до Невинномиску. Один наш учасник (Андрущенко Микола разом з тренером - Куцаєвим В.В. поїхав в а.л. Уллу-Тау), а ми сиділи на брудному газончику вокзалу двома групами утворивши велике коло і… починалось цивільне життя :(

Продовження